Різдвяні роздуми.

Святий вечір - це час, коли ми зі здивуванням раптом помічаємо, для того аби почути один одного, зрозуміти рідних, треба так мало. Вимкнути набридливий телевізор, позбутися нав'язливого комфорту мобільника, відмежуватися від надокучливих звуків ФМ- станції. І все. У хаті тиша. Чути, як сміються діти, як тихо колядує бабуся. У небі ясною зіркою засвічується перша зірка. Зірка Ісуса. І світ стає іншим. Прадавнім. Українським. За суттю, за сприйняттям, за вірою.
    Тихо-тихо, майже нечутно, потріскує полум'я свічки. Проникливі очі Божого Сина дивляться з образів. Запитливо. Вимогливо. Милосердно. Десь глибоко всередині, біля серця, прокидається щось нечувано ніжне та прекрасне. Любов. До світу. До людей. До України. Цього вечора ми будемо всі разом. Кожен за своїм столом, у своїй оселі. Навіть якщо нас розділятимуть кордони, кілометри доріг і часові пояси. Ми будемо разом. Спільною молитвою, спільною колядою, спільним настроєм. Бо ми, українці, й цього вечора, як і сотні років тому, разом привітаємо народження Божого Сина. 
   А завтра? Новий день принесе нові турботи. І знову в нашому житті бракуватиме часу для інших людей, для Бога. Заклопотані, ми мчатимемо вперед, за примарами, втрачаючи вічність.
   Чи не час зупинитися? Поглянути в очі Божого Сина, які дивляться на нас з образів. Із вірою. З надією. З любов'ю.
                                                                              Газета "Духовність", 2015, №12